У гостях добре, поки ти – гість, або сервіс – любов за гроші

Туристи, як правило, ходять по вже протоптаних стежках. Люди, що відвідують якусь цікаву місцину вперше, милуються-дивуються всьому, що бачать… ні, не правильно, всьому, що їм показують.
Так і повинно бути, ми витрачаємо великі гроші на поїздку за кордон не для того, щоб вивчати недоліки, а щоб отримати враження, відпочити душею, насититися видовищем і «заморським» хлібом.
Зараз дуже популярні тури по Європі. Це й не дивно. Вони ідеально підходять для сучасного мешканця мегаполіса : швидка зміна місць і подій, багато вражень від різних країн, що вже десь на четвертий день подорожі зливаються в одну десь у нетрях нашої підсвідомості, й поверхневий огляд культурних пам’яток під гаслом : не заглиблюватись, аби не напружуватись!
Так, ми справді живемо в шаленому ритмі. Біжимо, не відчуваючи ніг, читаємо, не розуміючи про що, їмо, не відчуваючи смаку і подорожуємо, не відчуваючи цінності миті, марнуємо її.
Біжимо вслід за гідом, боячись заблукати, хоча так хочеться зупинитися, придивитися, запитати. Та рідко хто наважиться відбитися від стада і стати людиною. Тут вже йде мова не про екскурсійні тури, а про одвічну хворобу українців – страх задавати питання, страх знати більше, ніж нам дозволяють.

Тому відвідуючи європейські країни або інші розвинені держави, нам здається, що ми потрапили в рай. Ми обов’язково кидаємо монетку у фонтан або в інші водоймища (калюжа теж рахується) в надії на те, що колись повернемося в цей едем.
І натхненними й окриленими вертаємося додому, але реалії життя на Батьківщині наполегливо атакують повітряний замок солодких мрій та ілюзій, врешті - решт, руйнуючи його.
І тут, о диво, виявляється, що вулиці в нас брудні, сміття не посортоване, люди злі, а в безкоштовних туалетах немає паперу.
Все те, чого ми не зауважували раніше спричиняє дискомфорт. Ось тут і починається ностальгія за чужими краями, а з часом народжується мрія – жити за кордоном. Будь – де, але не дома.
А все це чому? Бо бачили лише те, що показували, бо дивилися лише туди, куди пальцем тицяли, бо йшли тільки туди, куди показували дорогу. Тому й повірили в казку, яку з майстерністю і професіоналізмом придумали, подали й продали гуру туристичного бізнесу.
Але, любі мої, не плутайте туризм з еміграцією! Перед тим, як проклинати долю, що зробила Вас українцем, поїдьте в омріяну державу своїм ходом, поживіть там, попрацюйте, подивіться не лише на столицю й великі міста, а й на забиті села… Повірте, і там є п’яниці, сироти й безпритульні, і там сільські дороги рясно всіяні ямами, а вулиці смердять каналізацією, і там люди егоїстичні та заклопотані, а повітря брудне й сонце бліде…
Добре там, де нас немає!
Коли ти – турист, коли ти приїхав на три дні в чужий край, щоб захоплюватися ним, то все чудово, всі тобі усміхаються, прислужуються – люблять. Ти купив цю любов, придбавши візу й підтримавши іноземного виробника.
Правда ще в тому, що тільки ми (люди пострадянського простору) вважаємо цю комфортність чимось неземним, в цивілізованому світі є інша назва – «сервіс». Так, сервіс – це не що інше, як любов за гроші. Під словом «любов» я маю на увазі турботу,улесливість, зручності…
Ні, я не проти подорожей за кордон або турів по Європі, Боже борони! Їдьте, дивіться, розвивайтеся, чужого научайтеся, але не залишайте там серця… В гостях добре, поки Ти гість.

Анастасія Позичайло