Думки про Крим - 2014

Публіцистика на те й публіцистика, щоб жити вічно, принаймні, довго, аби бути завжди актуальним чтивом, і щоб її було не соромно передруковувати через декілька років, ба, десятиліть, століть.

Володимир Коваленко у своїй публіцистичній статті «Сусід з каменем за пазухою» проводив паралель між 30-ми роками в Чехословаччині й 1996 роком в Україні, і зараз, у 2014 році,твір знову набув актуальності.

Ось як буває, коли тема вибрана правильно й написано аргументовано. Очевидно, майстерність публіциста полягає ще й у тому, щоб знайти рану, яка кровоточить й ніколи не знекровиться, і ятрити її або ж, навпаки, окропити цілющою водою своїх слів.

Події в Криму зараз на слуху і на устах кожного українця. Ми з жахом дивимося телевізор, і в усіх на думці тільки одне: «Все, що завгодно, тільки не війна!» Така особливість мислення людей пострадянського простору, бо ми бачили війну, вся наша новітня історія – війна!

Та чи загрожує вона нам зараз? Чи буде Україна боротися за Крим до смерті, ворожнечі й руїни – навряд! Якщо відкинути сентименти й увімкнути логіку й економічне мислення, то єдине, що держава втрачає, віддавши Крим Росії, - це репутацію на міжнародній арені, позаяк, не такі вже наші кордони недоторканні, й відкроїти шматочок земельки десь там збоку не так уже й важко. Безумовно, це вагома втрата, проте, економічно Україна позбавляється збиткового регіону й за рахунок інших південних областей не втрачає вихід до моря. Якщо ж говорити про Кримські землі в контексті туризму, то, звичайно, клімат там унікальний, але українці в більшості своїй вже давно не відпочивають у Ялті – дорого, поганий сервіс, брудне море. Курорт у Криму принадний лише для тих, хто отримує правсоюзні путівки або не має закордонного паспорту.

Тільки не подумайте, що я за те, щоб здати Крим без бою, ні в якому разі! Росія – занадто небезпечний і, зрештою, невдячний сусід, аби робити їй подарунки.

Щодо гноблення росіян та російськомовного населення на території України, то можу з певністю сказати, що такі заяви – просто хамство! Тільки задумайтеся: Західна Україна в Україні сприймається, як заповідник, де живуть вимираючі види українських патріотів, а україномоні громадяни... чим ближче до сходу, тим більше на них дивляться, як на йолопів, які не можуть вивчити «человеческий язык», і це все на рідній землі! Про яке гноблення може, взагалі, йти мова?! У нас поки лише потуги ліквідувати російське панування – не більше!

Як писав В. Коваленко: «Не можу не висловити своєї думки про «московських захисників» росіян у країнах «близького зарубіжжя», їхнє обурення було б зрозумілим, якби Росія булла традиційно людяною країною на зразок Сполучених Штатів, де за єдиним збитим над Боснією льотчиком організовується ціла експедиція . Але ж у самій Росії, як у будь-якій азіатській країні, - у Китаї або Іраку, - навіть людське життя нічого не варте».

Виходить, чхати хотів весь російський уряд на «пригноблених» у Криму. Росія – лише де-юре федерація, а де-факто – імперія, яка може жити й функціонувати лише за рахунок постійного розширення території. От і розігрався апетит, прийшов час відкусити від Ураїни такий ласий, уже облизаний шматочок.

Маю велику надію, що Європа схаменеться й справді вживатиме заходи проти Росії, а не лише вдаватиме підтримку. Інакше нанаситна баба з’їсть увесь світ, якщо не помре раніше, – від нетравлення.

Анастасія Позичайло

Моє резюме станом на 2017 рік

Резюме: напівфантастика чи напівреальність? Час покаже ;)

резюме (1)

View more presentations or Upload your own.

Моя інфографіка!

Курінню - ні! Закон вже діє.

Осінні вибори

Обливний понеділок – свято не для дорослих!

Великодні дні завжди наповнені сонцем, веселощами й святковим настроєм. Мені завжди здавалося, що в українців якесь особливе ставлення до цього весняного свята: давньоукраїнські орнаменти на писанках, вишиті рушники на кошиках й вишивані сорочки…

Та чого лише вартий Обливаний понеділок у Львові! Ця весела забава – пообливати ближнього , бува переходить у справжню агресію, але не цього року. Сам пан Садовий у своєму відеозвернені застерігав львів’ян від бешкету, і ми, чемні, послухалися.
Такий висновок я можу зробити, прогулявшись центральними вулицями Львова в цей погожий день.
Перше, що впадає в око, це святковий ярмарок на площі Ринок. Туристи й місцеві жителі з цікавістю та бажанням розглядають, купують й критикують захмарні ціни смаколиків і сувенірів, від яких аж прилавки прогинаються. Такий же базарчик (ну, можливо, трішки більший) на проспекті Свободи, ціни ж і на площі, й на проспекті однаково кусючі, та й не поторгуєшся. Окрім традиційних уже ковбасок на грилі, льодяників, пряників, фруктів у карамелі, ярмарок уперше порадував любителів здорового харчування фруктовими салатами.
Але годі вже про їжу, пожива духовна у Львові не менш принадна. Мова йде про традиційний концерт на головній площі міста в рамках «Фестивалю писанки». Професіонали й аматори збираються разом на одній сцені, аби створити атмосферу справжнього свята для гостей та мешканців культурної столиці. Напевно, в такі моменти найбільше відчуваєш радість, що живеш у мегаполісі: завжди є куди піти, є на що подивитися, є що скуштувати вперше. Приємно, коли життя вирує, і ти – частина цього виру!
Проте, Обливаний понеділок мене… не облив! Разів десять, якщо не більше, я йшла прямо назустріч жвавим хлопцям із пляшками води в руках, які спрагло вишукували в натовпі майбутню жертву свята… і проходили повз мене. Я навмисно вистукувала підборами по мокрому асфальту, привертаючи увагу бешкетників, але й тут зазнала невдачі. В той час, коли 13-річним дівчаткам виливали за шивороти відра води, я не була удостоєна й краплиною! Та не одна я така, за моїми спостереженнями всі, хто на вигляд старші п’ятнадцяти років, були недоторканними.
Чи то повага до старших, чи то страх кривдника отримати на горіхи поставили вікове обмеження на обливання. Хочу вірити, що помиляюся, бо якщо навпаки, то Обливаний понеділок утратив свою родзинку. Вся ж сіль у тому, що лише в цей день можна було безнаказано підмочити репутацію свого вчителя, дядька, брата, свата, й поважного незнайомця. Лише в цей день почуття гумору перемагало суворість і образу. Й нічого з того часу не змінилося. Варто лише спробувати й не переступати межу.

Позичайло Анастасія

Cергій Пастух – гИря моди

Є актори, є співаки, є моделі, а є просто ЗІРКИ.
Колись зірками вважалися люди з неймовірними талантом і харизмою, яких хотілося бачити, чути, доторкнутися, вловити хоча б шлейф їхньої шаленої енергетики.
Тепер же ЗІРКАМИ називають себе всі, хто має гроші, щоб записати якусь низькопробну попсову пісеньку, і дурість, щоб зняти неї кліп.
Складається враження, що ці клоуни, фріки, блазні самі не розуміють, що творять, заражаючи інформаційний простір своєю «творчістю».
Що ж, не буду розпорошуватися на загальні фрази. Розглянемо краще конкретний приклад. Останній, хто з таких квазізірок попав у моє поле зору був Сергій Пастух.

Похвально, що хлопець, взагалі, щось робить, але, людоньки, який же це сором!
Уявіть собі, напудрений зі всіх сторін, мужчинчик (по-іншому я його не можу назвати), взутий у кабли, стрибає на сцені й при тому робить вигляд, що вміє співати.

Ось слова останньої із його пісень ( «Гуру моди»):
1.Кожен хоче бути таким, як я.
Хто зі мною – моя фешн-сім’я.
Дуже просто мені бути зіркою –
Піднімати рейтинг із кожною вечіркою.
Приспів:
Спостерігай за мною,
Ти хочеш бути мною.
Буду твоїм героєм!
Оє!
Я – просто фешн-бог,
Моя біблія – «Вог».
Я – твій гуру моди.
Це мій перший крок.
2. І завжди з тобою Гуру моди – Пастух,
Ти не зможеш закрити ні очей, ані вух.
І ти хочеш віддати комусь міліон,
Щоби просто дістати мій телефон.
Приспів.

Вдумайтеся, а краще вслухайтеся. Хіба не маячня?! Юрунда повна! Але якщо таке є, отже, комусь воно потрібне…

Ось той, хто опікується цим дивом! Золтон, виявляється, теж співає… дуетом… із Сергієм Пастухом. До речі, дуже хороший тандем, навіть не знаю, хто з них безталанніший… Хлопці прекрасно доповнюють один одного.
Власне, неозброєним оком видно, що Пастуха і Золтона об’єднує щось більше ніж робота…

Найцікавіше те, що вся ця краса ще й приносить прибуток, отже, комусь це подобається.
Хоча думаю, що проект «Сергій Пастух» має стільки видатків, що мізерні гонорари, які можуть запропонувати нічні клуби не покривають навіть десятої частини витрат на концертні костюми, дорогезні кабли і косметичні й косметологічні процедури, на які «співак» витрачає 1000 – 1500$ щомісяця!
Найприкріше те, що ця солодка пара зовсім не усвідомлює своєї недолугості й преться поперед батька в шоу-бізнес.
Своїми вухами чула, як пан Золтон казав: «Все идиоти, которым ми не нравимся, просто завидуют. Флаг им в задницу и барабан на шею!»
Не люблю я антиреклами, але наболіло. Наболіло, бо знаю, що лицем країни є політика та естрада… не хочу, щоб Україна мала таке потворне обличчя…
Тож, любі мої, вмійте відрізняти Божий дар від яєчні, слухайте лише якісну музику, й живіть якісно, бо Ви того варті ;)